Дякую за всі знання, за всі Етюди. Завжди є за що подякували життя.....Цей рік подарував мені знайомство (інтернетне )з Вами. Дякую. Вітаю з усіма прийдешніми святами!!! .
@АндреаЯ
Жыл бұрын
Гммммм.. Емоцій багато, неназваних , безімннних в основному ; психотерапевт тепер нагадує канатохадця(не хочеться аналогію з лезом малювати). Але навіть страховки власні можуть не спрацювати. І батут терапевту ніхто стелити не буде. І тут «думайте»,- більше в бік антирозщеплення та the end of magic. Складно відмовитись терапевту, не те що: «вояк, 21 рік, парамедик, термін перебування на передовій 70 діб, загально воює дітвак від початку», анамнез катастрофічний і до військових подій, Мукачівський госпіталь проблем не бачить і втовкмачує дитині що психотерапевт не має право…бла-бла-бла… . Тоді йдеш у відкриту, наголошуючи на некурованому птср, на ятрогенному травмуванні і справді погіршенню стану пацієнта відносно доконсультвтивного у військового психіатра…. Але ж документ паперовий зникає , мабуть, бо дз:F43.2 встановлений психіатром та психотерапевтом мед.закладу 4-го рівня надання допомоги(про наукові ступені вже мовчу) чогось раптом перетворюється на птср та дефлоровано таки вдається госпіталізація людини, яка давно її потребує і це за кілометр видно. То де розщеплення в нас? Що відбувається? Журналістам би підсуєтитись вже . Бо наших «героям слава» просто на м‘ясо пускають. Чого ми такі гомо рашоідеус всі? Що з нами? Хто кого ще може адекватно лікувати?
@АндреаЯ
Жыл бұрын
І ПС : колись в мережі в одному з наукових видань натрапила на дослідження ще часів другої світової . Там чітко вказувалась цифра 60 діб- межа компенсаторної спроможності психіки перебувати у військових подіях . А війни тоді були інакші. Пробувала шукала знов ту статтю - нема. Тепер поки нема…. Ну-ну…
@МарияМария-ю4й
Жыл бұрын
Доброго новогоднього дня! Дуже цікава тема. Хочу намисати з власного досвіду спостережень і праці. І тут наче 3 напрямки. Перший, це лікування словом, бо дуже багато паціентів мені казали і дякували саме за " слова". За роз'яснення стану, за роз'яснення подальших варіантів, за моральну підтримку на шляху лікування. Бо дуже важливо налаштувати пацієнта не на викорення хвороби повністю-бо це неможливо. А адаптація життя з цією хворобою. Другий - це підтримка родини. Бо цей фактор рятує людей в таких тяжких випадках, коли 30 поховали вже всі того пацієнта. А третій - окремий.... як Ви кажете , чому не працює на 100% , коли все вірно. Але це все ж таки рідкість. Частіше все не вірно, нічого не допомагає через це, росте зневіра пацієнта в цій кількості кабінетів пошуку, і коли він приходить до того хто хоче з'ясувати той діагноз, підібрати лікування і тп... то проблема психічна вже такого масштабу, що людина потребує спочатку допомоги психіатра, потім психотерапевта, а вже потім терапевта чи там ще когось... і ця проблема мені видається більш глобальною..і таких пацієнтів набагато більше нажаль....
Пікірлер: 4