Розповідає Світлана Мартинова, старша наукова співробітниця відділу-музею «Літературне Придніпров’я» ДНІМ ім. Д.І. Яворницького.
Їх називали «в’язні сумління», бо не могли вони мовчати, коли руйнуються собори, коли влада приховує вчинені нею ж злочини проти людяності, коли за вірність правді громадяни СРСР тихо «зникали» зі своїх квартир, з життя друзів та рідних і «матеріалізовувались» де-небудь у Чистопольській в’язниці чи Володимирському централі. «Тюрма - лише одна умовність, #коли_ти_сам_ не_є_собі_тюрма», - вважали українські дисиденти. У важких умовах в’язниці, але перебуваючи в гармонії з власним сумлінням, люди правди почувались внутрішньо вільніше, ніж на волі, яку називали «куцою».
Таким був поет і правозахисник Іван Сокульський, який провів 13 років 5 місяців у неволі, відстоюючи право бути спадкоємцем духовних цінностей своїх батьків та прадідів, свого українського роду. Чим була для Сокульського свобода? Що стало для нього точкою неповернення? Чи не жалкував він через те, що на роздоріжжі вибору, ступив на шлях боротьби і страждань?
Негізгі бет Означення волі Івана Сокульського
Пікірлер: 2