#Слухати онлайн аудіоміф Давньої Греції "Парісів суд".
Далеко від Еллади, ген аж за морем, стояло велике місто Троя. З ним не могло змагатися багатством чи військом жодне з еллінських міст - ні семибрамні Фі-ви, ні просторі Мікени, ні войовнича Спарта, ні торговий Корінф.
Правив Троєю цар Пріам - Зевсів нащадок. Він мав чимало, дітей, розумних і гарних. Та найдужче цар пишався старшим сином - Гектором, що, наче молодий дубок, дедалі міцнів і вбивався у силу. А Пріамова дружина Гекаба знову була при надії сповити дитя. Та якось уночі Гекабі наснилося щось жаске, неймовірне, вона закричала і раптом прокинулась.
Довго заспокоював дружину Пріам, поки вона нарешті змоглася на слово.
- Наснилося мені, - почала Гекаба, - наче в нас знайшлася не дитина, а смолоскип, що яскраво і грізно палав. Від того червоного пломеню взялися вогнем усі будинки і стіни високої Трої, зайнялися навіть дерева на горі Їді, завжди з'еленій. - Та зненацька цариця знову зайшлася криком, плачем: - Горить... Усе довкола горить! Як важко дихати від того вогню, як важко! - стогнала майже непритомна Гекаба.
А вранці народився в неї хлопчик, напрочуд гарний, великий. Щасливий Пріам не зміг, одначе, здолати тривоги і звелів привести віщуна, що добре знався на сновидіннях.
Почувши про нічний сон цариці Гекаби, віщун довго мовчав, а тоді, ніби по тяжкій надумі, похмуро промовив:
- То сон лиховісний, Пріаме. Через твого сина, що народився сьогодні, загине священна Троя.
- Що ти сказав? Загине Троя? Через мого сина? - не йняв віри Пріам.
- Загине! - ствердив віщун.- А щоб того не сталося, дитину треба убити.
Цареві потьмяніло в очах. Хіба міг він убити дитину, убити власного сина? Але віщун сказав: через нього загине Троя. Загине священна Троя!
Пріам аж почорнів з лиця, і перша паморозь лягла йому на темні скроні, коли наступного дня прийшов його вірний раб Агелай. То був уже літній чоловік, що пас худобу на Їді.
- Я покликав тебе,- сказав цар Пріам тихим, пригаслим голосом,- бо знаю: ти зробиш усе, що я накажу.
Візьми оце немовля, мого сина, занеси його в лісові хащі високо на Їді і там покинь. Нехай загине одна дитина, але вічно стоятиме Троя.
Не смів Агелай відмовлятись, хоч пройняв його живий жаль до дитини. Взяв він хлоп'я і подався на Іду. Пішов не туди, де жили пастухи й паслися отари, а вище, в самісінькі нетрі, поклав там дитину в якійсь невеличкій улоговині й майже бігцем повернувся до своєї лісової хатини.
Минуло п'ять днів, довгих, нестерпних. Не витримав більше Агелай і подався знов угору поглянути, що сталося з бідолашним хлоп'ям. Підійшов Агелай до тієї улоговини і з подиву мало не скрикнув: на землі лежала ведмедиця й годувала своїм молоком немовля.
Мов заворожений, стояв Агелай. А тоді обережно позадкував і сховався за деревом. Коли нарешті ведмедиця почвалала геть, він підняв заснуле дитя, поклав собі в торбу та й заквапився додому.
«Ач, яке воно гарне! - милувався дорогою Агелай, зазираючи в торбу.- Нехай мені буде за сина. І ймення дам йому гарне - Паріс».
Дивом великим здивувалися всі пастухи, що в лісі знайшлося таке ловке, дуженьке дитя.
- Мабуть, воно не простого роду,- вголос міркували вони.
Та Агелай не прохопився і словом, що знає, звідки взялось те хлоп'я. Він глядів його, поїв молоком, купав у нагрітій сонцем воді і врешті незчувся, як хлопець зіп'явся на ноги, а незабаром уже був пастушком.
Збігли роки, і той пастушок став струнким юнаком дивовижної вроди. Не одна лісова німфа задивлялась на нього, а найсміливіша - Енона - навіть якось зазирнула до нього в курінь, та й зосталася там. Безжурно минала Парісова юність, осяяна першим великим коханням. Енона навчала Паріса, як розрізняти сліди лісових звірів, як цілющим зіллям гоїти рани, як знаходити в хащах дорогу. А сама все чепурила і прикрашала квітами їхній убогий курінь, і він здавався їм кращим за багатий палац.
Власне, Паріс тільки чув-про палац, та не знав, який він на вигляд. Він і гадки не мав, що сам народився в палаці, і так щасливо, спокійно прожив би в курені на Їді весь вік, якби про те не дізнався.
Одначе царська кров раз у раз озивалася в юнакові. Гарний, дужий, сміливий, він вирізнявся з-поміж інших пастухів, наче ясний сокіл серед чорної галичі. А в юнацьких змаганнях - у борні, в перегонах, у метанні диска чи списа - Паріс завжди ставав переможцем.
#парісівсуд
#міфи #аудіоміфи #міфиукраїнською #аудіоміфиукраїнськоюмовою #міфидавньоїгреції #аудіоказкаукраїнською #аудіоказкиукраїнською #аудіоказкиукраїнськоюдлядітей #аудіоказка #казка #дітям #дитячі #казки #наніч #аудіоказки #українською #українські #нові #слухати #аудіо #онлайн #малятам #дитині #длядітей #дитяча #аудіокнига #дляшколярів #дляучнів #шкільнечитання #шкільнапрограма #зарубіжналітература #переказкатеринигловацької #катеринагловацька
Негізгі бет Парісів суд - Міфи Давньої Греції (за переказом Катерини Гловацької)
Пікірлер: 1