Пробач мені, доню, за те, що тебе не побачу,
За те, що на руки маленьку тебе не візьму.
Народишся ти - я дощем лише з неба заплачу,
Краплинками теплими ніжно тебе обійму.
Пробач мені, доню, що я заспівати не зможу
Оту колискову, що довго для тебе вивчав.
Від куль помирав і просив про одне тільки -" Боже!
Дозволь заспівати для неї" - та Бог десь літав...
Ти виростеш, доню, цвістимеш, як квіточка в полі,
Пробач, що всі мають батьків, а ось ти - сирота.
Я йшов воювати, щоб ти мала кращую долю,
То мрія для мене була і єдина мета.
Пробач, моя ластівко, знай - я завжди біля тебе,
Ступаю попереду, шлях прокладаю тобі.
Як сумно, царівно моя, - подивися у небо,
Всміхнися мені й не здавайся в обійми журбі.
Пробач мені, доню, пишу на кривавім папері,
Бо точно вже знаю, що злічено тут мої дні.
Пробач, що в кімнату твою не відкрию я двері,
Живи! Щоб не марно помер я на клятій війні.
автор Віолетта Кравченко
#вірші #віршіпровійну #воєнналірика #укрпоезія #українськапоезія #поетичнийблог #інназарицька #перемогазанами #українапонадусе #славаукраїні #смертьворогам
Я в інших соц.мережах: clx.by/ukr.poetry
Негізгі бет "Пробач мені, доню, за те, що тебе не побачу" автор Віолетта Кравченко, читає Інна Зарицька
Пікірлер: 60