Історія нашого Чічіко
Я звертаюся до всіх, хто бачить це відео із проханням додивитися його до кінця, почути мене і, можливо, теж поділитися подібною історією - історією втрати улюбленця.
Я знаю, що таких історій, як моя, немало, а також знаю, що довести халатне відношення та непрофесіоналізм фахівців в сфері надання ветеринарних послуг майже неможливо.
Я також розумію, шо для багатьох в країні, де іде війна, моя історія може пролунати не доречно, але ця війна, зокрема, про нашу людяність, а для мене ще й про це сенс мого особистого існування останніх шести років.
Стільки прожив мій Чіча. Мій Чічіко.
Він помер недавно у ветеринарній клініці Катерини та Віталія Долецьких. Саме тут пес обслуговувався постійно і власники клініки стали добрими знайомими нашої родини. Тому я довго зважувалася, збираючись з силами після втрати, чи оприлюднювати цю історію.
Але наважилась. Бо після щоденних жахів війни, екоциду, повʼязаного із підривом Каховськоі ГЕС - кількість випадків жорстокості та недбалої поведінки стосовно тварин зростає. Цьому треба покласти край.
Треба разом подумати, як вберегти себе і своїх улюбленців від того, що може вбити - не професійність, не прописані протоколи, формальність підходу тощо. Перелік може бути немалий. Результат один - тварини нема.
Насамперед я хочу перепросити військових: у жодному разі я не перетягую увагу з фронту і ціную життя людей понад усе. Але знаю, що ви самі рятуєте тварин, допомагаєте їм як тільки можете, навіть оперуєте їх! Бо ви поважаєте і цей прояв життя.
Тому і я хочу хоча б постфактум, хоча б словесно теж поборотися за нього - за право на життя кожного пса чи котика.
Отже.
Вихідними ми завжди багато часу проводимо із собаками. Беремо усіх малих і йдемо пішки трохи далі ніж у будні. Так було і в суботу, 23 вересня. Мабуть, ми не догледіли і Чічі щось з’їв. Вдома йому стало зле - його нудило, проте на ногах він тримався і навіть поїв. Чічі, наголошую вдруге, від народження обстежується у клініці Долецьких, тому ми одразу повезли його туди - до добре знайомих лікарів Каті та Віталіка, сімейного подружжя, власників клініки.
Катя запевнила, що нас чекають, та все готово до прийому.
Я наполягала, щоб оглянула Чічіко саме вона, бо вона всі 6 років була його лікарем. На що вона сказала: “Все буде окей, ми надамо йому допомогу. Житиме довго і щасливо”. Коли ми привезли Чічі, нам дуже не сподобалося, що лікарка була інша і чомусь не привітна. Їй було начхати на наші коментарі, вона нас не стала слухати і не дозволила лишитись з собакою.
Але рахунок нам вручили відразу і ми його оплатили.
Сказали іти додому і чекати дзвінка, що можна забрати Чічу після крапельниці.
Ми розрахувалися за неї, за перебування собаки у клініці, за аналізи і уколи, і поїхали додому.
Ввечері Чічіко нам не віддали, запевнили, що треба ще одна крапельниця, і зранку можна буде його забрати.
Обіцяли відео та звіт. Тому ми спокійно, майже спокійно чекали далі. І дійсно, згодом отримали відео, де він гуляє, його хвалять за чемність і слухняність, а ввечері він гарно повечеряв і відпочивав.
Аналізи підшлункової між тим, нам про це повідомили, були погані, але нам сказали, що після чергової крапельниці вранці він буде “огірком”.
Вранці, о 10 годині, власниця клініки Катя подзвонила нам і сказала, що і Чічі стан погіршився, посилився больовий синдром. Я сказала що ми негайно ідемо, але вона запевнила: його не врятувати, він у комі і зараз помре.
Їхати, мовляв, не треба, бо все марно. Через декілька хвилин зателефонувала і повідомла що він помер.
Уявіть мій стан. А ще тобі кажуть: не їдь, уже всьо.
Ми помчали в клініку. І на порозі зустріли Катю… сорі, тепер суто дівоче, але. Катя чекала нас з макіяжем і зачіскою. Звісно, не її пес помирав, не вона не спала ніч. Але і лікаря, який вів Чічі, не було, і дівчинки, яка мала наглядати його вночі, теж. Собака лежав у клітці накритий пелюшкою.
Його шерсть не була зім'ята, він не був мокрий чи на операційному столі - він просто помер у клітці. Здавалося, його кинули на ніч і знайшли вже таким. Звісно. Це мої припущення.
Припущення людини, яка лишила в клініці отруєного, але живого пса.
І в цей момент у мене почалась істерика, а далі… якийсь сюр. Катерина Долецька сказала (мабуть, для камер), що “Чічі ж був смертельно хворий, Дашо, ти ж знаєш”. І це неправда. Ми обожнювали нашого хлопчика, доглядали за ним, завжди вчасно робили чекапи в цій же клініці Долецький всі ці роки. Ми дуже його любили. Та інакше навіщо б заводили?!
Я плакала, зайшов чоловік Катерини, Віталій. Впав на коліна і почав теж плакати, що помер його найулюбленіший пацієнт. Я попросила цього не робити, але він продовжував повторювати: “Чічі помер через свою страшну хворобу”.
ЧОМУ ТОДІ ПРО ЦЮ СТРАШНУ ХВОРОБУ НАМ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ СКАЗАЛИ В ЦІЙ КЛІНІЦІ РАНІШЕ?!
👇!ПРОДОВЖЕННЯ У КОМЕНТАРЯХ!👇
Instagram Даші: / da_astafieva
Негізгі бет Історія нашого Чічіко
Пікірлер: 164