Військові зі зброєю в руках ведуть свою війну. За що вони воюють відомо тільки їм. Далеко не завжди чоловіки воюють за своїх дітей, батьків і тим більше за своїх жінок. Чоловік може воювати за гідність, за ідею (ментальну химеру) і ризикувати своїм життям всупереч бажанню родичів. А жінці ще треба заслужити, щоб вона вважалася дружиною і за неї воювали. Не всі чоловіки воюють за сім’ю, у сім’ях у них не все так просто.
Люди, які не тримають зброю в руках - ведуть свою війну. Вони намагаються пояснити собі та іншим за що воюють військові, б’ючись при цьому між собою за інтерпретацію мотивацій воюючих. І ця експертна війна є не менш важливою, тому що від цього залежить військова перемога, а потім залежатиме і повоєнна історія.
Петро Олексійович до 2019 намагався переконати європейців, що українці воюють за їх європейську свободу. Скажемо прямо, європейців це не переконувало і навіть більше - дратувало. По-перше, тому що Путін їм ніяк не загрожував, а по-друге, свободи у них стільки, що аж міняють стать хірургічно.
Володимир Олександрович також пояснює Шольцу та Макрону, що українці воюють за їх свободу і якщо не дати зброї, то Путін нападе на Німеччину та Францію. Шольц і Макрон у відповідь приблизно кажуть Зеленському, що все якраз навпаки - якщо дати танки українцям, то Росія вдарить ракетами по об’єктам Німеччини та Франції. Ну і ще на Заході дають зрозуміти, що зброї українцям ніхто б не давав, якби не народне бажання, оскільки політичні еліти старої Європи не бачать для себе ніяких загроз, у них з Путіним все добре. У напружені перебувають хіба поляки та литовці, латиші, естонці. Навіть чехи не сильно журяться, а за мадяр з болгарами годі вже й казати, бо на їх думку Росія їм не загрожує. Отже, якщо нав’язувати європейцям наші військові послуги, то ефект буде зворотній для постачання нам зброї. Але не всі це в Україні розуміють, продовжуючи ліпити з себе образ місіонера-рятівника.
З березня 2022 року перспективним напрямком для невоюючих зброєю виглядали спроби розкрити цивілізаційний характер війни, використовуючи західні ЗМІ. Постковідна пам’ять та шок війни давала непогані шанси пояснити, що ця війна не «за нашу і вашу свободу», не за право фізично вижити українцям і не за право змінити гендерну ідентичність. Ця війна за волю. Воля - це не про свободу. Свобода сьогодні, це пасивний плин за течією бажань, це навіть не вибір. Тоді як воля - це активні зусилля народжені сумлінням. Воля - це енергія життя, яка виходить з сумління.
Тому українська воля не має нічого спільного зі свавіллям чи волюнтаризмом, українська воля - це не біохімія і не потребує держави-левіафана. Ми б’ємося проти європейського безволля (етичної яловості) і проти російської сваволі - нравственності народженої химерами (величі, особливості тощо). У цій війні ми всі здаємо іспит на примат індивідуального над колективним, на примат метафізичного над утилітарним. Тобто мова іде про українське, але яке є частиною універсального.
Однак у нас не знайшлось людей, котрі б могли вийти на рівень західних медійних майданчиків і щось зрозуміле сказати, тому вся «цивілізаційна» експертна битва людей без зброї перемістилися всередину і виродилася до війни за химеру свободи, типу проти рабства, у яке навертають автохтони «невірних» примусовим вивченням української мови чи ще там чогось. Це все проекції з чужої культури на українську.
Воля входить у метафізичні потреби українського народу. Український народ (не химера політичної нації) продовжують перебувати у проекті незалежності для задоволення своїх метафізичних потреб. Вони не воюють за свободу, тим більше за свободу молдован, розуміючи під молдованином збірний образ європейця, якщо я правильно зрозумів Сергія Дацюка.
Сьогодні свобода це вироджена категорія. За росіян мова взагалі не йде - це двічі вироджена категорія. Росіян в Україні нема. Сьогодні в Україні легше назватися передастом, ніж росіянином. Росіяни є на Росії, у Вірменії, у Франції, в Німеччині тощо, але в Україні росіян нема. Можна, звичайно, назватися росіянином, і за це нічого не буде, так само нічого не буде якщо назватися передастом, але краще вже передастом.
У нас багато розмов про неможливість повернутися до 24 лютого 2022, тільки сюди ж належить «свобода», «нейтральний статус», «вільне використання та захист росмови» відповідно ст10 КУ і таке інше. Всього перерахованого уже нема. Тому сказати, що українці воюють за свободу росіян, це все одно що сказати, що українці б’ються за свободу передастів, а мо й гірше. Так що таке.
Негізгі бет Відповідь за що ми воюємо сформують не ті, хто воювали
Пікірлер: 388