Читає автор.
Того, хто ждав, і хто позбувся тями,
кому прийшовся світ не по нозі,
важкими пересохлими губами
зовуть зі сну старі колодязі.
Ба навіть там, де вже не можна бути,
де вже немає вікон і дверей,
лисицею прикинулась цикута -
іржаве серце кігтиком дере...
Бо всі, хто був, і хто тебе покинув -
тепер прозора непорушна гладь.
Лиш дві черешні - Настя й Катерина
шепочуться,
сміються
і тремтять...
Негізгі бет Сергій Осока. Дві черешні.
Пікірлер: 7